“Як я вас був полюбив, так любіте і ви один одного” (Йо. 13, 34)

Про це Ісус просить усіх і передусім – подружжя, чиїм покликанням є любов. Слід підкреслити, що Ісус дає не пораду, а заповідь.

Любов передусім – не почуття, а заповідь. і якщо це так чудово – пережити почуття любові, якщо це і є найчудесніший дарунок, що Бог міг нам зробити, то для того, щоб любити, – зовсім не обов’язково відчути це трепетання всієї нашої істоти. Любов має свої вершини і свої долини.

“Люби…” (Мт. 22:37).

Любити – це рішення. Тому, хто його приймає, Бог дає радість. Любов – це Бог, Бог є любов і той, хто каже, що він любить Бога, а не любить свого брата, дружини чи чоловіка, – той неправдомовець (див.: Йо. 4:20). Той, хто перебуває в любові, перебуває в Бозі. Усі закохані переживають досвід священного, присутності Бога. Ми маємо зважитися, визначитися – щоб любити. Ми не відчуваємо і гадаємо, що не любимо. Коли любимо Бога, не завжди відчуваємо биття Його серця, але знаємо всією глибиною нашої істоти, що віддаємо себе Йому і любимо Його.

Це визначення любові є основним, і жінка, яка не визначилась остаточно, щоб полюбити, – не вірна своєму покликанню. Покликання жінки – це любов, і в любові жінки є щось від любові Господа.

“Треба, щоб наша любов сяяла без меж, – сказала королева Фабіола під час відзначення свого 60-річного ювілею, – Я знаю, що в кожному з нас ховається таємниця і скарб, який ми покликані відкрити”.

Відкриймо спочатку всі разом той найкоштовніший зі скарбів, який має дивовижну і надзвичайно рідкісну особливість ніколи не висихати. У кожному з нас живе безмежна здатність любити, втішатися, сподіватися. Ця здатність є справді могутньою силою, яка мусить і може зростати аж до нашого останнього подиху, за умови, якщо нею користуватися, черпати з неї без перерви.

Усі ми маємо пережити любов. І це не мусить адресуватися лише тим, хто дарує нам ніжність і захоплення. Треба, щоб наша любов сяяла без меж, щоб вона торкалася кожного, незалежно від його віку, кольору шкіри, оточення, здоров’я, чи він симпатичний, чи ні.

“Але як, – скажете ви, – можна любити весь світ у конкретний і правдивий спосіб?”.

Я гадаю є тисячі способів полюбити, і що більше ми відкриваємо це чудове мистецтво, то краще зрозуміємо, що любити – означає служити, думати передусім про інших, забуваючи про свої власні страхи, ділитися, приносити радість.

Це і є невичерпне джерело життя, яке ми носимо в собі і яке ми можемо давати й отримувати – незалежно від того, чи ми бідні, чи багаті, молоді чи старі, здорові чи немічні та прикуті до інвалідного візка.

У міру того як ми відчуватимемо й пізнаватимемо цю внутрішню силу, могутнішу за силу зброї, яка триватиме навіть після смерті, ми пізнаватимемо сенс життя. Таємниця помалу роз’ясниться, і радість наповнить нас”.

Жінка, чиє покликання – підтримувати вічне світло, є душею дому. Коли чоловік повертається, він відчуває присутність життя. Та коли вона не вірна своєму обов’язкові будувати дім, одночасно для чоловіка і для дітей, – вона не дасть життю розквітнути і це позначиться на всьому суспільстві. Вона – це серце.

Навіть коли чоловіка тягне десь поза власний дім, але вона до кінця залишається вірною і люблячою, подружжя буде врятоване, але коли жінка втрачає любов, – полум’я гасне, якщо віра і надія чоловіка не приходить на зміну. Вона завжди мусить бути люблячою – аж до пробудження любові в серці іншої людини, це її покликання.

Жінкам, посвяченим Господеві, – Христовим нареченим, дано прожити ту ж реальність, яка конкретизується в інший спосіб.

“Не добре чоловікові бути самому” (Бут. 2, 18).

Ось чому каже Він: “Полишає чоловік свого батька і матір і пристає до своєї жінки” (Бут. 2, 24).

Щоб бути чоловіком для дружини, він мусить полишити свого батька і матір і створити власну домівку. Жінка є домом чоловіка і вмістилищем Господа. Фізичне означає духовне: тіло жінки цілком підпорядковане для прийняття ніжності, любові. У ній чоловік знаходить своє щастя.

Одруження є втіленням, загальним знаком любові – такої, якої бажав Господь, щоб означити свою любов до Церкви. Христос любив Церкву аж до того, що віддав Своє життя, встановивши зв’язок між Богом і людиною, Він оновив зв’язок між чоловіком і жінкою.

Якщо правда те, що гріхопадіння зробило неможливою первісну гармонію в подружжі, то Христос зробив її знову можливою. Але не забуваймо, що Новий Завіт коштував Хресної Жертви. Господь дав нам благодать долучитися до Його завіту, щоб ми могли бути присутні при спасінні.
“Покликання жінки, або священство серця”, Жо Круасан

Ви можете залишити коментар, або посилання на Ваш сайт.

Залишити коментар

Залогіньтесь, щоб залишити коментар.

Thanx: Uhodzubi