Історія

Досить часто для розуміння наочних нашарувань історії в вигляді незначних змін в вигляді храму потрібно серйозно підійти до вивчення історії цієї церкви. В цій статті я пропоную познайомитись з деякими датами історії важливими для парафії села Старичі починаючи від найдавніших згадок про неї.
Хоч церква котра нині є в Старичах була збудована в 1879 році, то вона була не першим храмом в цьому місці. Згадки про церкву в Старичах сягають набагато глибше в давнину, і хоча не збережено ніяких точних описів, можемо припускати, що вже в 1515 році тут могла бути повноцінна парафія. Таке припущення є повністю обґрунтованим присутністю в переліку податкового реєстру священика, який мусив сплачувати податок, як і, серед інших, власники млину і корчми також присутні в цьому документі.
В пізніших записах 1530-х років король надає парафію о. Омелянові з сином Гнатом в церкві Різдва Богородиці в Старичах. В документі 1559 року дізнаємось ім’я священика Григорія ( існує думка, що це міг бути син о. Гната), котрому парафію в Старичах і Залужжі надав Лукаш з Гурки, що був Яворівським старостою (священики, як і селяни, не користувалися прізвищами).
Документ 22 липня 1622 року передає ставок Фердинанда Мишковського, котрий був при церкві, їй у вічне володіння, копія документа виконана 1873 році зберігалась в парафіяльному архіві.
Ян ІІІ (Собіський) в 1679 році надає привілеї поповичам Петрові, Василеві, Степанові, Григорію та Іванові Крупським.
У 1715 була збудована нова церква з трьома верхами.
А з 1787 року парохом в Старичах був о. Іван Крупський, в цьому і в наступних документах 1804, 1820років йшлось про кількість церковних земель.
Серед іншого в церковному інвентарі 1844 року згадується дзвіниця з п’ятьма дзвонами вагою 200, 180, 100, 50, 40 фунтів ( 90,9 ; 81,8 ; 45,5 ; 22,7 ; 18 кг). Вони були забрані австрійцями на військові потреби , про що читаємо в церковних записах 1916- 1917 років ( тут перелічується 6 дзвонів) :

  • Розміром 67 см з 1765 року з написом « за старанням єреїв Андрія і Григорія Крупських» і з представленим Розп’яттям.
  • Розміром 47 см з року 1803 з образом святого Августина і написом «St. Augustinus».
  • Розміром 64 см з написом « за старанням цілої громади Старицкої і єрея Івана Домбровіцького. Іваном Ярошевським в Любачові.»
  • Розміром 41 см з написом « Anno Domini 1701»
  • Розміром 30 cм напис «Zyg. Mozer» з року 1889. Куплений Даняком, боднаром з Волі Старицької.
  • Розміром 16 см ( сигнатурка) з року 1825 без напису

Третій дзвін був куплений після інвентаризації 1844 року, коли парохом став о. Домбровіцький.
Також в інвентарі згадується 13 богослужбових книг, серед яких є Євангеліє 1744 року і служебник 1765 року, яких після І Світової війни вже не було.
В 1860 році до Старицької парафії прийшов о. Петро Леонтович, за якого розпочалось і було закінчено будову нового храму. Також відзначився парох організацією хору, про майстерний спів якого писали в львівських газетах.
Після смерті о. Леонтовича в 1883 році парохом призначено о. Леонарда Харламповича. У 1880-х в церкви була своя печатка з написом «Печать Церкви Стариской» із зображенням Марії і Йосифа, схилених над колискою з Ісусом.
З церковної фасії 1898 року випливає, що до визначеної державою мірки доходів, парох не добирав і йому держава доплачувала з спеціального церковного фонду, адже священики виконували теперішню роботу РАГСів і фактично, здійснювали роботу державних службовців.
Від 1903 помічником пароха був о. Іван Харлампович.
Після російської окупації 1914 року, фактично, обманом о. Івана Головки з Нового Яжева громада в Старичах перейшла в підпорядкування московського патріархату. Отець Харлампович правив Служби Божі в каплиці на цвинтарі разом з горсткою тих, які залишились вірні католицькій вірі.
Пізніше в 1915 році з відступаючою царською армією з села втікало близько 800 людей. Після відкриття церкви виявлено брак цінних речей, таких як позолочений срібний келих, два срібні ліхтарі, фелони і т.д.
В спустілі хати було поселено людей з Тернопільщини, котрих з лінії фронту евакуювала австрійська армія. Всіх їх записав о. Харлампович, оскільки вони тимчасово стали його парафіянами.
На заміну шести дзвонів, забраних з дзвіниці, австрійська армія дала один малий – сигнатурку з якоїсь каплиці. Сигнатурка – це малий храмовий дзвін. В 1923 у Львові парафія купила дзвін вагою 46 кг, він був названий «Іван», бо освячений на Різдво Івана Хрестителя. В 1929 році в Станіславовичах з фірми Магаляса куплено ще два дзвони вагою 235 кг і 15 кг. Дзвони освячено на Різдво 1930, великий названо «Йосиф», малий – «Стефан». Зараз на дзвіниці є лише один дзвін, решта дзвонів було забрано на військові потреби в 40-вих роках.
О. Іван Харлампович після смерті батька в 1921 році став завідувачем парафії і пробув ним до 1939.
Положення церкви підчас війни і потім в новому ладі було щораз складнішим. За цей короткий проміжок часу змінилось чимало настоятелів. У 1960 році церкву в Старичах закрито, плановано зробити тут склад для зерна. Пізніше її хотіли розібрати, а на подвір’ї влаштувати стадіон. Всі ці спроби були марні. Громада впевнено відстоювала свою святиню.
У 1970 році в церкві нелегально відправляв Служби Божі о. Петро Пиріг, котрого видав енкаведистам один із селян.
Два рази протягом 1980-х років церкву грабували, але нічого цінного не було вкрадено (найцінніше церковне майно ще від часів закриття до недавна переховувалось у селян).
У 1988 році офіційно відкрито церкву. Зрозуміло що за стільки часу пустування вона потребувала оновлення, ремонти виконували самі старичани, про що докладніше буде написано пізніше.
Першим священиком після відкриття церкви був о. Ваньо Роман, у 2008 році в парафію направлено сотрудником о. Богдана Печару, а з 2009 його приначено адміністратором. З 2010 року сотрудником став о. Василь Попелястий.

  • « Памятникъ церкви старицкой 1879» рукопис.
  • « Історія села Старичі від найдавніших часів до 1939 року» Василь Лаба, Львів 2004.
  • « Моє рідне село Старичі» Публікація. Косик Н.М., Бабяк М.Д., Козак С.Ю, Максимишин К.О., Пастернак Д.І. 2007.

Автор статті: Паранич Д.Я.

 

Про свячення храму 1879 року

З нагоди 135-ти річчя з дня освячення нашого храму,зважаючи також на те, що випуск  книги з перекладом рукопису нажаль довелось відкласти, я хотів би поділитися з вами цікавими моментами опису цієї події.

Коли будівництво церкви було завершене старицький священик Петро Леонтович разом з війтами (сільськими головами) Старич та Волі Михайлом Полюгою, Даняком Боднаром і різьбярем Лаврентом  Рабим вирушили до Архиєпископа просити про освячення церкви. На щастя саме на ці кілька днів Йосиф Сембратович повернувся з Відня до Львова.

Леонтович пише, що просити про таку ласку для парафії цього важкого року було не просто, але саме думка про освячення храму підтримувала парафіян в складні часи. На питання про можливий час освячення Леонтович «натхненний Святим Духом» назвав дату і, як виявилось вибрав єдині два дні хорошої погоди і напевне найтепліші з цілої тогорічної осені.

В переддень освячення вітали «Їх Високо Преосвященство» кіннотою ще далеко за межею села сотня молодих козаків. Митрополит Йосиф Сембратович приїхав в кареті запряженій чотирма «сивашами». Після тривалого благословення народу вечірня затягнулася до темного вечора, але «вид того торжества освіченого сотнями свіч перо описати не в змозі».

З 2 години ночі правилися 3 Соборні Служби Божі в каплиці на кладовищі. Кожну службу правили по 7 священиків. О 6 розпочалася утреня, а після її завершення о 8 розпочався чин освячення храму.

Після трикратного омивання престолу та поміщення в нього мощей відбулася процесійна хода  на кладовище за Святими Дарами. В цьому дійстві з опису у часописі «Слово» брали участь процесії інших сіл, які створили справжній ліс з хоругв.  В статті описується, що в процесії  брало участь 6000 людей.

Після освячення храму зважаючи на пізню годину митрополит  залишився на ніч. А з ранку відправивши Службу Божу від’їхав в супроводі козаків.

«І так відбулося це велике торжество, нині після нього залишився тільки спомин котрий буде жити в серцях старичан віками передаваний  дітям і внукам з роду в рід.»

Памятник Церкви Старицкой 1879 Ст. 45-58

Автор: Паранич Д.Я.

 

 

Thanx: Vip-villas