Передумови та хрещення Русі святим Володимиром

Судячи з різних джерел, християнське віровчення на землях, які в майбутньому увійшли до складу Київської Русі, з’явилося практично одразу після початку його поширення у світі, за часів святих апостолів. Процес поширення християнства був тривалим і поступовим. Так у III ст. з’являються згадки про Скіфську єпархію у складі єдиної вселенської кафолічної православної церкви, до складу якої входила значна частина земель майбутньої Київської Русі, а до цього згадується велика кількість печерних монастирів і монахів –пустельників, особливо на західних  територіях.

У будь-якому випадку можна говорити про те, що на момент прийняття християнства у суспільстві Київської Русі існувала велика кількість різних віровчень і напрямків, серед яких слід відмітити язичництво, християнство (грецького і латинського обрядів, все ще єдиної на той час вселенської кафолічної церкви), мусульманство (поширене у сусідній Волжській Булгарії, а отже без сумніву відоме і на Русі), іудаїзм (віра правителів Хазарії, а також спільнот у різних містах Русі, зокрема Києві). Таким чином, перед Володимиром Великим, стояла складна задача – вибрати одне з віровчень про єдиного Бога, кожне з яких мало значну  частину своїх прибічників на землях Русі – християнства грецького або латинського, ісламу чи іудаїзму у якості державного віровчення.

За різними джерелами стверджується, що Володимир прийняв і поширював християнство далеко не першим. Є відомості, що близько 860, два руських князі мали б прийняти християнство, бо патріарх Фотій в одному посланні пише, що він вислав на Русь єпископа десь в  864. Нема, однак, певності, чи то було єпископство в Тмуторокані, чи в Києві.

Наприкінці 9 ст. організаційно в “руській землі” оформлюється церковна структура – митрополія, на чолі якої став болгарин Михаїл, який схилив київського князя Аскольда до прийняття християнства

Однак обмеженість в перейманні візантійського християнства Аскольдом, його нехтування специфікою слов’янського світобачення призвели до того, що у 882 р. новгородський князь Олег, використавши язичницьку опозицію, захоплює Київ.

Християнство ширилось в Україні також з Заходу, з Моравії, де місійну працю провадили Кирило і Мефодій

По смерті Ігоря у 945 р. на чолі держави стає його вдова – княгиня Ольга. Під час її перебування у 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу “дочки” імператора, для чого Ольга приватно (найправдоподібніше в Києві у 955 р.) приймає хрещення. У своєму почті Ольга мала пресвітера Григорія, про що докладно оповідає Константин Багрянородний

Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру Великому. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояв ідол Перуна, з’являються 6 різноплемінних богів – Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош.

Але трохи згодом Володимир переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібно нової віри (Київська держава ) підтримувала найтісніші стосунки з Візантією – найбагатшою, могутнішою і найбільш культурно впливовою державою того часу. Так він вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ.

Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу – «волхви», вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер’ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників. Волхви проіснували на території теперішньої Росії до 15 ст., до проголошення російської держави Третім Римом і східною християнською столицею.

Ви можете залишити коментар, або посилання на Ваш сайт.

Залишити коментар

Залогіньтесь, щоб залишити коментар.

Thanx: Uhodzubi