Чому ще немає єдиної Церкви в Україні?

77_full

В Україні панує ненормальна ситуація. Адже бути нормальними – це бути єдиними, – запевняє о. Михайло Димид, богослов, доктор східного канонічного права, активний учасник Революції Гідності.

Те, що християни між собою розділені, а подекуди вороже налаштовані одне проти одного, є хворобою Церкви і суспільства.

Попри те, що ця Церква існує в різних юрисдикціях, з’явилася велика кількість священиків і мирян, які словом і ділом утверджують єдність між різними частинами колись єдиної Церкви.

Приклад і віра звичайних християн – найбільш дієвий екуменічний інструмент. Ще одним важливим позитивним фактором є ріст освіченості серед християн, які хочуть більше дізнаватися про Церкву, її природу та історію.

Найбільше на заваді повноцінного екуменічного діалогу була інертність християн та брак віри.

Якщо до подій Революції Гідності було твердження, що екуменічний діалог має стосунок до богословів-теоретиків, а насправді мало що відбувається для зближення між християнами, то поведінка християн на Майдані підтвердила, що українські Церкви доросли до траєкторії зближення. Це не означає, що під час Революції Гідності не було непорозумінь між християнами різних конфесії. Навпаки, Майдан, як дзеркало показав не лише позитиви, але й негативи, які є в стосунках між християнами, о. Михайло Димид.

Після Майдану сопричастя між братами по вірі не виглядає, як маргінальна позиція «найекуменічнішої» частини Церкви. Це вже реальна, хоч поодинока, практика в житті Церкви.

Українські Церкви стали більш зрілими і готовими говорити від власного імені, а Києвоцентрична модель довела свою дієвість. Те, що Революція Гідності зібрала вірних різних Церков на головній площі Києва, є своєрідним символом для християн України.

Ріст громадянської свідомості та волонтерство об’єднали навколо себе людей різних конфесій та релігій, а також з’явилися навчальні програми, громадські простори, де інтелектуальна дискусія замінить протистояння ідеологічними штампами.

Разом з тим, існує чимало виявів так званого «антиекуменізму», – о. Михайло Димид

Продовжується боротьба за храми між різними конфесіями. Християни й надалі протягають жити в ідеологічних конструкціях, які покликані сіяти розбрат між віруючими. На заваді стають особисті амбіції окремих людей, а в офіційних заявах Церков далі вживають образливі терміни відносно інших юрисдикцій.

Насамперед ми повинні бачити перед собою братів у Христі, однак на практиці часто замість брата ми бачимо ворога.

Ще одним негативним явищем для екуменічного діалогу, яке можна охарактеризувати як ідеологічне втручання ззовні, стало так зване «політичне православ’я» та вплив пропаганди.

Вірні не навчили себе ідентифікувати з Церквою, коли серед християн побутує думка, що всі питання повинні вирішувати церковні служителі, миряни – прості спостерігачі. Відсоток активності серед мирян хоч і росте, але не так швидко, як хочеться.

Сподіваюся, що нам не забракне віри і довіри. Віри в Бога, адже без Його ласки нам не здолати бар’єри, що стали між християнами. А довіряти потрібно одне одному, відкрившись на потреби ближнього, як це було на Майдані. В такому випадку позитивних прикладів в стосунках між Церквами ставатиме більше, а непорозуміння будуть відігравати менш значну роль, – о. Михайло Димид

Єдність Церкви залежить не тільки від Бога, але й від нас. Бог нами послуговується.

Ви можете залишити коментар, або посилання на Ваш сайт.

Залишити коментар

Залогіньтесь, щоб залишити коментар.

Thanx: Uhodzubi